Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 5 з 5

Коротка історія становлення металургійного факультету Харківського політехнічного інституту
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є необхідність висвітлити основні причини появи та діяльності металургійного факультету Харківського політехнічного інституту. На жаль, історія факультету практично не отримала освітлення в чисельних роботах істориків техніки. Величезні добутки видатних науковців, педагогів, організаторів науки заслуженого відзначення у нащадків не отримали. Кропітка праця по організації нового напрямку підготовки інженерів в країні, яка отримала чималі втрати у роки Першої світової та Громадянської війн, при жорстокій централізації керівництва, часто не завдяки, а супротив рішенням чиновників, - це граничило з подвигом. Ситуація ускладнювалася Постановою «Про підготовку технічних кадрів для народного господарства Союзу РСР». Для збільшення пропускної спроможності вищих навчальних закладів вводилися безперервний робочий тиждень і навчальний рік, проводився весняний набір студентів. Для студентів запроваджувалася безперервна виробнича практика на заводах і підприємствах. У зв'язку з вузькою спеціалізацією термін навчання в інститутах визначався в чотири роки. Підготовити якісного спеціаліста за такий час було занадто складно. Індустріалізація, яка стрімко набувала обертів в той час, затверджені п’ятирічні плани розвитку країни, грандіозні будівництва того часу, відкриті чисельні підприємства вимагали не лише великої кількості робочих рук, а й спеціалістів – інженерів. Вакансії інженерних посад на виробництві налічувалися тисячами. Причому, була потреба не просто в інженерах, а в керівниках виробництва, озброєних необхідним знаннями, які мали хист до подальшого навчання, підвищення своєї кваліфікації, могли не лише керувати, а й винаходити нові методи, способи та варіанти проведення досліджень, будівлі різноманітних споруд, розуміли різні технології виготовлення продукції. Треба було, не зменшуючи випуск інженерів по традиційним спеціальностям та спеціалізаціям, готувати інженерів у відповідності до вимог виробництва, для роботи у науково-дослідних інститутах, озброюючи випускників новими знаннями, які поповнювалися чи не щодня. Але задачу організації факультету було успішно розв’язано.Таким чином, авторами зроблено спробу описати організацію та становлення металургійного факультету, пригадати його засновників та керівників, визначити основні віхи його розвитку.
Наукова та педагогічна спадщина професора хімії Івана Красуського в історіографії
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Зекунов, Іван Станіславович; Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є відображення біографії професора хімії Івана Адамовича Красуського в науковій літературі. У статті вперше зроблено огляд основних праць, в яких розглянуто найважливіші віхи професійної та політичної діяльності професора хімії Івана Красуського. У статті виконано періодизацію історіографії даного питання, систематизовано основні напрями досліджень радянських і сучасних дослідників, в яких йдеться про відомого викладача та науковця, ім’я якого тривалий час замовчувалося в радянський період. Автори приходять до висновку що аналіз основних етапів професійної діяльності видатних вчених через використання різноманітних джерельних комплексів є перспективним дослідницьким напрямком та дає підстави стверджувати, що в сьогоднішніх умовах, при втраті та недоступності чималої кількості архівних зібрань, є повністю виправданим при відтворенні основних віх професійної діяльності. Дослідження наукового доробку вченого дозволяє окреслити не лише коло його наукових інтересів, але й визначити його співробітників, встановити наукові зв'язки, географію професійної діяльності, оцінити внесок у світову науку.
Пам'яті ректора ХТІ, професора Дмитра Степановича Зернова
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2022) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є необхідність висвітлити основні життєві віхи та творчий шлях, узагальнити пріоритетні наукові здобутки талановитого вченого та викладача, фундатора вищої технічної освіти в Україні та другого директора Харківського Технологічного інститута Імператора Олександра ІІІ, професора Дмитра Степановича Зернова у харківський період його життя та праці. Методи дослідження: загальнонаукові – аналіз та синтез, класифікація; історичні – проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний. Аналіз основних етапів професійної діяльності видатного ученого та педагога дав підстави стверджувати, що Дмитро Степанович Зернов був одним з фундаторів освіти, читав студентам курс опору матеріалів, декілька років був керівником Харківського технологічного інституту Імператора Олександра ІІІ. Завдяки його професійної діяльності у виші з’явилися нові навчальні предмети, насамперед, cільськогосподарськемашинобудування, органічна хімія, двигуни внутрішнього згоряння, електротехніка, машинобудування тощо. Перше знайомство Дмитра Зернова з ХТІ відбулося у вересні 1891 р., коли його було призначено на посаду ад’юнкт-професора ХТІ, але вже з травня 1892 р. – він став професором Московського технічного училища по кафедрі технічної механіки. До Харкова Дмитро Степанович повернувся 15 липня 1898 р., коли його було призначено на посаду директора ХТІ. Цю посаду він займав до 24 грудня 1902 р., коли Д. С. Зернова було призначено директором Санкт Петербурзького технологічного інституту. На цій посаді він став наступником Харлампія Сергійовича Головіна, колишнього професора ХТІ. Змінивши Віктора Львовича Кирпичова на посаді директора, Дмитро Степанович Зернов працював у дусі першого директора ХТІ: будувалися нові навчальні корпуси, збагачувалася бібліотека, запрацювала Інститутська електростанція, з’явилася їдальня для студентів. В цьому йому допомагали професори ХТІ, які на той час усі мали чин статського радника. Наприкінці 1901 р. в ХТІ вперше було прийнято на роботу на посаду писаря жінку, що було революційним кроком у скасування гендерної неоднорідності, та сприяло появі вищої освіти для жінок в Україні. Якщо на 1 січня 1899 р. в ХТІ навчалося 427 студентів, то в результаті кропіткої роботи педагогічного колективу під керуванням Дмитра Зернова, до 1 січня 1903 року в ХТІ стало навчатися 1025 студентів. Таким чином, незважаючи на відносну молодість, Дмитру Степановичу вдалося, опираючись на педагогічний колектив вишу, забезпечити його сталий розвиток та підготовку якісних фахівців, так необхідних країні. Голова комісії з прийому випускних іспитів ХТІ, колишній колега Д. С. Зернова по МВТУ, проф. М. Є. Жуковський у 1902 р. відзначив високу якість підготовки фахівців в Харківському технологічному інституті Імператора Олександра ІІІ. З 1898 р. по 1903 рік професор Д. С. Зернов був Головою Південно Російського товариства технологів і Головою постійної комісії з технічної освіти при Харківському навчальному окрузі. Професіональна діяльність Дмитра Степановича була пов’язана з низкою вишів: з ХТІ, де він виконував обов’язки ад’юнкт-професора, з Московським технічним училищем, де він виконував обов’язки професора, згодом, знову з ХТІ, де він працював на посаді директора вишу. Остання посада Дмитра Степановича – директор Санкт-Петербурзького технологічного інституту. 28 листопада 1922 р. професор Дмитро Степанович Зернов пішов з життя, залишивши по собі добру пам’ять.
Науково-педагогічна діяльність Петра Мухачова в 1887-1935 рр.
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2022) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович; Кириченко, Олександр Олегович
Метою статті є необхідність висвітлити основні життєві віхи та творчий шлях, узагальнити пріоритетні наукові здобутки талановитого інженера та викладача, одного з фундаторів технічної освіти в Україні та науково-дослідних установ в галузі металургії, Заслуженого професора П. М. Мухачова. Методи дослідження: загальнонаукові — аналіз та синтез, класифікація; історичні — проблемно -хронологічний, порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний. Аналіз основних етапів професійної діяльності видатного ученого та педагога дав підстави стверджувати, що він був одним з фундаторів освіти у галузі паровозобудування та металургії, декілька років був керівником Харківського технологічного інституту Імператора Олександра ІІІ, керував курсами Вогнестійкого будівництва. Його професійна діяльність призвела до появи у виші нових навчальних предметів, насамперед, паровозобудування, двигунів внутрішнього згоряння, електротехніки, тощо. Після Жовтневого перевороту вчений та педагог був вимушений покинути Харківський технологічний інститут. Його діяльність була пов’язана з викладанням, консультуванням підприємств. Вже в зрілому віці, Петро Матвійович кілька років очолював створений у Харкові Інститут металів. Йому вдалося забезпечити становлення та сталий розвиток першої науково дослідної установив галузі металознавства – Харківського інститут металів, згодом, Український науково-дослідний інститут металів (УкрНДІМет). П. М. Мухачову вдалося залучити до роботи в Інституті, як на постійну роботу, так і за сумісництвом, найбільш кваліфікованих вчених: хіміків, металургів, металознавців, економістів, гірничих інженерів, які проживали в місті Харкові.Під керівництвом Петра Матвійовича колективу Інституту вдалося визначити основні напрямки наукової діяльності і своє місце в технічному прогресі металургійної галузі. Співробітниками Інституту було виконано безліч оригінальних робіт у галузі ливарництва та металургії: дослідження агломераційних процесів, розробка нових марок чавуну і сталі, більш економічних профілів прокату, дослідження по витраті енергії на прокатних станах, виробництва транспортного металу, термічній обробці, металознавству, ливарній справі, організації виробництва і праці, техніці безпеки в чорній металургії, розробка більш досконалих методів контролю технологічних процесів і дослідження якості металу, розробка чистого заліза, антифрикційних чавунів, машин та технології безперервного лиття, тощо. Харківський науково-дослідний інститут металів з моменту відкриття в 1928 р. і по сьогоднішній день є одним з флагманів наукових досліджень світової металургії. В історично короткі терміни були досягнуті значні для світової історії досягнення, що дозволило вже через 10-12 років перетворити країну з відсталої в потужного виробника чорних металів. Під керівництвом Петра Матвійовича було закладено основи численних наукових шкіл, які через досить короткий час призвели до появи цілого сузір'я дослідників - новаторів. Результати їхніх робіт, які було запроваджено у виробництво, призвели до різкого збільшення кількості і якості виробленого металу. Автори робіт були згодом відзначені державними нагородами, Державними преміями СРСР та України, преміями Ради Міністрів СРСР.
До 175-річчя з дня нарождення ректора ХТІ, професора Івана Михайловича Пономарьова
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є необхідність висвітлити основні життєві віхи та творчий шлях, узагальнити пріоритетні наукові здобутки талановитого хіміка та викладача, фундатора вищої технічної освіти в Україні та четвертого директора Харківського Технологічного інститута Імператора Олександра ІІІ, першого професора хімії вказаного вишу – Івана Михайловича Пономарьова. Аналіз основних етапів професійної діяльності видатного ученого та педагога дав підстави стверджувати, що він був одним з фундаторів освіти у хімії, декілька років був фактичнім керівником Харківського технологічного інституту Імператора Олександра ІІІ, тривалий час працював Помічником директора вишу та Секретарем Учбового комітету, а, згодом, і його четвертим директором. Його професійна діяльність призвела до появи в інституті нових навчальних предметів, насамперед, органічної хімії, двигунів внутрішнього згоряння, електротехніки, тощо. Під керівництвом Івана Михайловича та за активної участі іншого видатного хіміка та викладача Миколи Олександровича Черная було створено хімічну лабораторію ХТІ. Лабораторія стала першим місцем роботи для молодих науковців. 25 лютого 1905 Іван Михайлович Пономарьов був призначений директором Інституту. Під час всієї педагогічної діяльності І. М. Пономарьов відзначався цілеспрямованістю і енергійністю, терпінням і тактовністю. У ХТІ, вперше в його історії, в 1905 р. не було випуску студентів. Тільки листування з приводу відновлення навчальних занять в Інституті зайняло 10 місяців. Цей конфлікт отримав назву «шилерівська історія», наслідки якої довелося усувати саме І. М. Пономарьову. Він встиг зробити перші кроки по відновленню призупинених занять, по поверненню в ХТІ висококваліфікованих викладачів і лаборантів. Але, вже 24 серпня 1905 р. Іван Михайлович пішов з життя, залишивши по себе виключно добру пам'ять. Попри закриття інституту та скасування занять студенти на руках несли труну з тілом директора ХТІ у останній шлях.