Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Фільтри

20242

Налаштування

ORCID: search.filters.orcid.https://orcid.org/0000-0002-2723-2755Ключові слова: search.filters.subject.ректор

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Розвиток досліджень з історії науки через аматорські розвідки на початку 20 ст.: доробок астронома Миколи Барабашова
    (ФОП Жукова Ірина Віталіївна, 2024) Гутник, Марина Валеріївна
    Розглядається процес впровадження науково-технічних технологій, ідей та методів західноєвропейської науки і техніки у різні сфери суспільного життя мешканців Російської імперії, частиною якої на той час була Україна. Наголошується на значному відставанні проти досліджень у країнах Західної Європи та Америки. В той час, коли на Заході вже існували спеціальні кафедри з історії науки й техніки, в Російській імперії ця галузь науки була ще на ранніх стадіях формування, а значну частину наукових досліджень ініціювали окремі вчені, часто на власному ентузіазмі. Аналіз робіт тогочасних дослідників показав, що розвиток науки і техніки відбувався одночасно в різних країнах, але в Російській імперії цей процес часто був ініційований не централізовано, а на рівні окремих наукових осередків, зокрема, університетів, які стали центрами концентрації наукової думки в першій половині 19 ст. Характерною особливістю перших наукових товариств в Російській імперії була їх енциклопедичність і відсутність вузької спеціалізації. Наприклад, Вільне економічне товариство в Петербурзі та Філотехнічне товариство в Харкові включали в себе дослідників з різних галузей науки. Лише в другій половині 19 ст. починається процес спеціалізації наукових організацій та диференціації наукових дисциплін, що сприяло подальшому розвитку науки й техніки в Російській імперії. Зазначається, що окрім офіційних наукових установ, значний внесок у розвиток науки внесли аматорські дослідження. В цей час виникли наукові товариства, які об’єднували як професіоналів, так і серйозних аматорів, що намагалися задовольнити своє прагнення до наукової діяльності. Роль аматорських досліджень у розвитку науки особливо підкреслюють сучасні дослідники. Україна також має свої приклади успішних аматорів-науковців. Яскравим прикладом є Микола Павлович Барабашов, який на початку 20 ст. починав як аматор, але згодом став провідним астрономом. Його діяльність, як і діяльність інших аматорів, не лише сприяла розвитку науки, але й формувала наукову спільноту, яка мала великий вплив на подальший розвиток досліджень в Україні. Аматорські дослідження відігравали важливу роль у формуванні «великої» науки, оскільки багато наукових установ і досліджень виросли саме з ініціатив аматорів, які, незважаючи на відсутність професійної підготовки, часто робили важливі наукові відкриття. Це явище заслуговує на увагу в контексті історії науки й техніки, адже воно показує, як навіть у несприятливих умовах можна було досягати значних наукових успіхів.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Інноваційні підходи у викладанні навчальних дисциплін на початку ХХ ст. (на прикладі Харківського технологічного інституту)
    (Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2024-08) Гутник, Марина Валеріївна
    У статті досліджено впровадження інноваційних підходів у викладанні у вищій школі на початку ХХ ст. Висвітлено, що сучасні українські університети активно застосовують цифровізацію освіти, запроваджуючи онлайн-платформи для дистанційного навчання, створюючи електронні бібліотеки та використовуючи цифрові інструменти для інтерактивного викладання. Це дозволяє студентам мати доступ до навчальних матеріалів з будь-якого місця та в будь-який час. Проаналізовано історичний контекст формування системи вищої освіти в Україні на початку ХІХ ст., коли вступні іспити мали формальний характер, а система оцінювання не була регламентованою. У цей період професори мали значну свободу у викладанні, що впливало на навчальний процес та оцінювання студентів. Наведено приклади індивідуальних методів оцінки, що використовувалися в університетах того часу. Особлива увага приділена переходу від курсової до предметної системи навчання в Харківському технологічному інституті на початку ХХ ст. Запровадження предметної системи із іспитами за опанування конкретних предметів дозволило студентам мати гнучкий графік навчання, однак призвело до подовження терміну навчання. Такий підхід спирався на досвід Європейських країн. Разом із тим, результати наукових досліджень викладачів впроваджувалися у практику, таким чином відбувалося оновлення навчальних планів. Проаналізовано бюрократичний процес переходу на нову систему навчання та розглянуто вплив цього переходу на організацію навчального процесу. Представлено інформацію про роботу тогочасного ректора та провідних викладачів із впровадження нових для того часу підходів у викладанні та організації навчального процесу, а також наведено приклади найбільш знакових методик. Окрім суто адміністративної діяльності ректор проводив наукову та методичну роботу, що у підсумку оформилося у оригінальні методичні підходи. Підкреслено, що інноваційні підходи початку ХХ ст. включали насамперед внесок окремих особистостей, що прагнули змін у вищій освіті та вдосконалення методів подачі матеріалу студентам. Ці зміни стали фундаментом для сучасної системи вищої освіти, що продовжує розвиватися і адаптуватися до нових викликів.