Кафедра "Технологія переробки нафти, газу і твердого палива"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/7696

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/fuel

Сучасна назва – кафедра "Технологія переробки нафти, газу і твердого палива", попередня – "Технологія палива та вуглецевих матеріалів".

У перші роки існування ХПІ їх попередниці входили до складу хімічного відділення. Усі розділи хімії спочатку були представлені однією кафедрою хімії, з часом створювалися кафедри технологічного профілю, зокрема з хімічної технології мінеральних речовин та барвників. Серед випускових технологічних кафедр хімічного спрямування ХПІ була і кафедра технології органічних та фарбувальних речовин. У 1885 році професор Валерій Олександрович Гемеліан першим почав читати лекції з дисципліни "Хімія та технологія барвників і їх використання".

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту хімічних технологій та інженерії Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

Підготовка здійснюється за такими основними напрямами: – Переробка нафти з отриманням широкого спектру товарних нафтопродуктів; – Проектування устаткування процесів переробки нафти, вугілля та газового конденсату; – Методи оцінки якості нафти, нафтопродуктів (бензину, дизельного пального), вугілля та газу; – Виробництво альтернативного палива; – Переробка нафтошламів; – Виробництво усіх видів мастил та моторних олив, присадок; – Виробництво синтез-газу; – Коксування, газифікація вугілля; – Виробництво графітових матеріалів; – Очищення та знезараження стічних вод.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 3 доктора технічних наук, 4 кандидата технічних наук, 1 доктор філософії; 2 співробітника мають звання професора, 4 – доцента.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Технологія полімервмісних бітумних матеріалів
    (Крок, 2022) Григоров, Андрій Борисович; Мардупенко, Олексій Олександрович; Сінкевич, Ірина Валеріївна
    Викладені основні питання щодо особливостей формування властивостей та виробництва бітумних матеріалів. Запропановано використовувати численні промислові та побутові вдходи в технології полімервмчних бітумних матеріалів. Монографія призначена для інженерно-технічних та наукових співробітників нафтопереробної та нафтохімічної галузі України, що займаються розробкою, дослідженням та застосуванням бітумних матеріалів. Рекомендовано для студентів спеціальності 161 - "Хімічні технології та інженерія" денної та заочної форм навчання.
  • Ескіз
    Документ
    Використання нафтового шламу у виробництві асфальтобетону
    (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2020) Мардупенко, Олексій Олександрович; Григоров, Андрій Борисович; Сінкевич, Ірина Валеріївна
    Запропоновано використання нафтового шламу – відходу нафтопереробної промисловості у технологічному процесі отримання асфальтобетону – матеріалу, який має широкий спектр застосування, та у зв’язку з чим, користується значним попитом на ринку будівельних матеріалів. Основним напрямком використання нафтового шламу у наведеному виробництві є отримання з нього методом концентрування, високиплячої вуглеводневої фракції (температура кипіння >360 °С) яка модифікується полімерними добавками (поліпропіленом або пінополістиролом), та у результаті чого набуває властивостей бітуму. Даний бітум здатен повністю замінити, нафтові бітуми, без яких, сьогодні неможливо отримати асфальтобетон з рівнем якості, який відповідає вимогам нормативної документації. Також, запропоновано схему, яка поєднує у себе усі стадії отримання бітуму з нафтового шламу та використання цього бітуму разом з мінеральними компонентами та старим асфальтобетоном для отримання гарячого (температура укладання не нижче 120 °С) асфальтобетону високої густини (залишкова пористість до 1%) типу А (вміст щебеню 50–60%). Використання у схемі старого асфальтобетону, сприяє економії ресурсів за рахунок використання вторинної сировини та забезпечує безперервне виробництво, тим самим, знижуючи собівартість кінцевого продукту.