Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 10 з 50

Коротка історія часопису "Сталь" в тридцяті роки XX сторіччя
(ФОП "Жукова Ірина Віталіївна", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Міщенко, Марина Миколаївна
Метою статті є необхідність висвітлити основні віхи та призначення, узагальнити пріоритетні наукові здобутки одного з перших технічних часописів України та колишнього СРСР – журналу «Сталь». З початком індустріалізації, коли наука почала займати позиції чи не найголовнішої продуктивної сили, потреба в наявності технічної літератури була величезна. Блискучим виходом зі становища стало відкриття в Харкові в 1931 р. журналу «Сталь», органу Головного управління металургійної промисловості Народного комісаріату важкої промисловості СРСР, Всесоюзного об'єднання «Сталь» і тресту «Трубосталь». Редколегія журналу перебувала у відомому Держпромі, при правлінні об'єднання «Сталь». Незважаючи на постійні зміни в керівництві часопису, опубліковані в ньому статті були фундаментом стабільної роботи агрегатів металургії. Деякі з статей не втратили своєї актуальності і сьогодні, наприклад, статті з фізичної хімії виробництва сталі і чавуну, про витрати енергії при прокатці рейок або балок, про стійкість виливниць для розливання сталі або за властивостями вогнетривких матеріалів при високих температурах. Статті в журналах можна класифікувати на кілька видів: передовиці (за планами збільшення випуску продукції, втілення в життя рішень партії і уряду), дослідницькі (з питань «вузьких місць», отримання залежностей різних параметрів плавки і обробки розплавленого металу, обробки його тиском, лиття, хімічних аналізів, застосування нових вогнетривів, питань металознавства і термічної обробки виробів, різних економічних розрахунків, калькуляції і планування), технологічні (забезпечення стабільної роботи печей різного типу на різній сировині і робота прокатних станів різного типу в умовах металургійних заводів України), обмін досвідом, оглядові (досягнення металургійної промисловості в світі), бібліографічні (огляд статей вітчизняної та іноземної періодики), питання капітального будівництва заводів, звіти по закордонних відрядженнях в США і в Європу та інші. З січня 1941 р. журнал «Сталь» видавався вже в Москві, в будівлі Народного комісаріату чорної металургії СРСР. Часопис виходить в Росії і сьогодні/
Історічні відомості розробки сталей для конструкцій будівлі палацу з’їздів співробітниками УКРНДІМЕТу
(ГО "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Міщенко, Марина Миколаївна
Метою статті є необхідність висвітлити основні віхи розробки сталей та їх призначення в 30-40 х роках ХХ ст., узагальнити пріоритетні наукові здобутки при виплавці сталей типу ДС, МС та кортену для Палацу з’їздів. На початку 1930-х років було розроблено декілька проектів московського Палацу з’їздів і за результатами конкурсу було обрано переможця. Світова практика не знала аналогів подібним будівлям. Споруда, висотою понад 400 метрів, повинна була символізувати перемогу нового політичного ладу. Саме для можливості цієї будівлі наприкінці 1931 р. було знищено храм Христа Спасителя. Передбачувана площа московського Палацу з’їздів становила 11 гектарів з об'ємом будівлі понад 7,5 млн. кубічних метрів (за об’ємом – це більше, ніж три піраміди Хеопса). Вага конструкцій московського Палацу з’їздів перевищувала 1,5 млн тон. Кожна колона каркаса відомого ньюйоркського хмарочоса «Емпайер Стейт Білдінг» (висотою 383 метри, на той момент він був найвищою будівлею в світі) тиснула на землю з силою в 4700 тон, а кожна колона вежі Палацу з’їздів повинна була нести навантаження від 8000 до 14000 тон. Загальна вага лише сталевих конструкцій перевищувала 350000 тон. Серйозні навантаження на сталевий каркас будівлі вимагали високоякісного металу. В 1939 році на базі Харківського Українського науково-дослідного інституту металів (УкрНДІМет), який було засновано в 1928 р., було виконано серйозну дослідницьку роботу з розробки технології виплавки і прокатки корозійностійкої сталі для побудови будівлі Палацу Рад. Роботами керував професор Євген Григорович Шумовський. Завдяки науково-дослідним роботам українських металургів було обрано три групи сталей, які, на перший погляд, найбільш підходили для використання при будівництві багатоповерхових будівель. Це були сталі ДС, МС та кортен. Маркування «МС» – це абревіатура «мало старіюча сталь», а «ДС» – «Дворец Съездов». Властивості сталі МС найбільш активно досліджували співробітник УкрНДІМету Мусій Аронович Гершгорн та заступник начальника технічного відділу металургії заводу ім. Михайла Фрунзе Роман Кирилович Попов. Було доведено, що для сталей, які містять мідь, не потрібно використання особливих методів нагрівання, режиму обтискання, використання спеціальної калібровки. Це здешевлювало та значно спрощувало технологію отримання прокату з таких сталей. Згодом технологію виплавляння вказаних сталей було опановано на більшості крупних заводів країни. Вже в 1940 році було розпочато монтаж каркаса будівлі Палацу з’їздів. Але почалася Друга світова війна і будівництво було заморожено. З демонтованого каркасу виготовляли протитанкові їжаки та протипіхотні загородження. Виконані дослідження дали подальшій розвиток металургії сталей з спеціальними властивостями в Україні та в СРСР, та на довгі роки стало орієнтиром для досліджень та фундаментом для стандартів з механічних досліджень сталей та інших конструкційних матеріалів.
Внесок Віктора Данилевського в музейництво та культуру Харківщини. До 125-річчя з дня народження
(Видавнича група "Наукові перспективи", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Фрадкіна, Наталя Володимирівна
Революція 1917 року призвела не тільки до зміни влади. Гігантська кількість матеріальних цінностей змінила своїх власників. Це стосувалося як приватної власності, так і, здавалося б, непорушних величин – суспільного надбання. У статті наведено долю експонатів гірничої виставки З'їздів гірничопро мисловців півдня Росії. З'їзд гірничопромисловців півдня Росії - могутня громадська організація, що об'єднувала до революції зусилля ділових людей величезного регіону: від Донецького кряжу і Війська Донського до Херсонської та Харківської губерній, промисловців Уралу, Слов'яно-сербського повіту. Це була не просто громадська організація, а це був найпотужніший трест, інструмент політики, що оперував багатомільйонними грошовими коштами, горами вугілля, штабелями чавунних чушок, горами залізної і марганцевої руди, сотнями кілометрів рейок і прокату, десятками морських суден, сотнями паровозів і тисячами залізничних вагонів, що забезпечував роботою до мільйона чоловік. Займалася організація і просвітницькою роботою. З її участю було відкрито Харківський технологічний інститут, Катеринославський гірничий інститут, кілька штейгерських училищ. З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії випускав власний технічний журнал, займався благодійністю та благоустроїм міст Харкова, Маріуполя, Алчевська. Гірничопромисловий музей було відкрито в будівлі З'їзду гірничо промисловців півдня Росії (вул. Сумська, 18), в 1912 р. В той час він займав 6 залів: кам'яно-вугільний, антрацитовий, нафтовий, рудний, металургійний, зал кераміки, флюсів та цементу. Крім того, в музеї зберігалися різні карти Геологічного комітету. Вхід до музею був вільним, без оплати. Нова влада не змогла прийти до рішення, як же потрібно використовувати фонди музею. Його - то намагалися передати різним організаціям, то розформувати. Незважаючи на унікальні колекції, музей постійно ущільнювали, віднімаючи у нього виставкові зали. Незважаючи на те, що гірничий інженер Едуард Карлович Фукс, професійно допоміг описати колекцію музею, використовувати музей в повному обсязі влада не поспішала. На базі повністю знищеного гірничопромислового музею було згодом організовано український технічний музей в Харкові, в становленні якого брав участь видатний вчений і педагог Віктор Данилевський. Завдяки роботі співробітників музею, до середини 1930-х років український технічний музей став помітним культурним осередком України.
Основні причини появи китайської діаспори на теренах України в першої третині XX сторіччя
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Гайдамачук, Ольга Володимирівна; Ткаченко, Світлана Сергіївна; Журило, Дмитро Юрійович
Метою статті є необхідність висвітлити основні причини появи чималої кількості китайських робітників на теренах Російської імперії. На початку ХХ сторіччя китайські робітники масово їхали на заробітки по усьому світу. Вже в той час скрутні економічні умови, перенаселення, жебрацтво були притаманні китайському суспільству. Виключно працьовитих китайців було затребувано на роботу і в Україні. Частина робітників приїхали легально, за запрошенням Російського уряду, частина – нелегально. Бо, навіть при низькій зарплатні, доходи гастарбайтерів були в рази більше, ніж на їхньої батьківщині.Китайські робітники найбільш активно працювали в гірничої та металургійної галузях. Чимало їх працювало й на підприємствах. Кількість лише легальних робітників перевищувала 200 тисяч чоловік. Але, з початком Першої світової війни, китайці попали у скрутне становище. Скасування робочих місць, здороження життя призвело до скорочення сере китайських робітників. Частина китайських робітників вимушені були займатися пограбуваннями та нальотами. Більшовики першими визнали можливість використання китайських робітників в революції. Чимала кількість китайців приймали участь в революційних подіях, воювали з білою армією. Але, китайські бійці воювали н за ідею, а за плату. Жорстокість китайців у відношенні до місцевого населення призводила до поголовного знищення полонених китайців білою армією. Шансів вижити при попаданні у полон у китайців практично не було. Після закінченні війни більша частина китайців повернулися до справ, якими вони займалися до війни. Чимала кількість їх асимілювалися. Вони брали шлюб з місцевими жінками. У цих шлюбах народжувалися діти. Це призвело до появи чималої кількості діточок, які носили не типові прізвища для українців. Практично ніхто з цих діточок не мав по-батькові, бо це не було типовим для китайських імен. Наведено приклади використання різних імен китайцями з течією часу. С закінченням Громадянської війни незначна кількість китайців повернулися додому. Навіть до 1923 р. виїхати на батьківщину китайські робітники не мали змоги. Більша частина китайців отримала вид на проживання в УРСР. Вони активно працювали у промисловості та силових відомствах України, наприклад, у міліції.Таким чином, авторами зроблено спробу пояснити появу в актових записах РАГСу прізвищ, які не є типовими для України. Наведено методику контролю за іноземцями, яка діяла в Україні в 1920-ті роки.
Коротка історія становлення металургійного факультету Харківського політехнічного інституту
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є необхідність висвітлити основні причини появи та діяльності металургійного факультету Харківського політехнічного інституту. На жаль, історія факультету практично не отримала освітлення в чисельних роботах істориків техніки. Величезні добутки видатних науковців, педагогів, організаторів науки заслуженого відзначення у нащадків не отримали. Кропітка праця по організації нового напрямку підготовки інженерів в країні, яка отримала чималі втрати у роки Першої світової та Громадянської війн, при жорстокій централізації керівництва, часто не завдяки, а супротив рішенням чиновників, - це граничило з подвигом. Ситуація ускладнювалася Постановою «Про підготовку технічних кадрів для народного господарства Союзу РСР». Для збільшення пропускної спроможності вищих навчальних закладів вводилися безперервний робочий тиждень і навчальний рік, проводився весняний набір студентів. Для студентів запроваджувалася безперервна виробнича практика на заводах і підприємствах. У зв'язку з вузькою спеціалізацією термін навчання в інститутах визначався в чотири роки. Підготовити якісного спеціаліста за такий час було занадто складно. Індустріалізація, яка стрімко набувала обертів в той час, затверджені п’ятирічні плани розвитку країни, грандіозні будівництва того часу, відкриті чисельні підприємства вимагали не лише великої кількості робочих рук, а й спеціалістів – інженерів. Вакансії інженерних посад на виробництві налічувалися тисячами. Причому, була потреба не просто в інженерах, а в керівниках виробництва, озброєних необхідним знаннями, які мали хист до подальшого навчання, підвищення своєї кваліфікації, могли не лише керувати, а й винаходити нові методи, способи та варіанти проведення досліджень, будівлі різноманітних споруд, розуміли різні технології виготовлення продукції. Треба було, не зменшуючи випуск інженерів по традиційним спеціальностям та спеціалізаціям, готувати інженерів у відповідності до вимог виробництва, для роботи у науково-дослідних інститутах, озброюючи випускників новими знаннями, які поповнювалися чи не щодня. Але задачу організації факультету було успішно розв’язано.Таким чином, авторами зроблено спробу описати організацію та становлення металургійного факультету, пригадати його засновників та керівників, визначити основні віхи його розвитку.
Наукова та педагогічна спадщина професора хімії Івана Красуського в історіографії
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Зекунов, Іван Станіславович; Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є відображення біографії професора хімії Івана Адамовича Красуського в науковій літературі. У статті вперше зроблено огляд основних праць, в яких розглянуто найважливіші віхи професійної та політичної діяльності професора хімії Івана Красуського. У статті виконано періодизацію історіографії даного питання, систематизовано основні напрями досліджень радянських і сучасних дослідників, в яких йдеться про відомого викладача та науковця, ім’я якого тривалий час замовчувалося в радянський період. Автори приходять до висновку що аналіз основних етапів професійної діяльності видатних вчених через використання різноманітних джерельних комплексів є перспективним дослідницьким напрямком та дає підстави стверджувати, що в сьогоднішніх умовах, при втраті та недоступності чималої кількості архівних зібрань, є повністю виправданим при відтворенні основних віх професійної діяльності. Дослідження наукового доробку вченого дозволяє окреслити не лише коло його наукових інтересів, але й визначити його співробітників, встановити наукові зв'язки, географію професійної діяльності, оцінити внесок у світову науку.
Професор металургії Михайло Карлович Циглер: генеалогічна розвідка
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2023) Журило, Дмитро Юрійович; Кушнарьов, Сергій Сергійович
Метою статті є дослідження біографії та генеалогії професора металургії Михайла Карловича Циглера. Автори приходять до висновку, що аналіз основних етапів професійної діяльності видатних вчених через використання другорядних джерельних комплексів є перспективним дослідницьким напрямком та дає підстави стверджувати, що в сьогоднішніх умовах, при втраті чималої кількості архівних зібрань, є повністю виправданим при відтворенні основних віх родинних зв’язків та професійної діяльності. Дослідження наукового доробку вченого дозволяє окреслити не лише коло його наукових інтересів, але й визначити співавторів, встановити наукові зв’язки, географію професійної діяльності, оцінити внесок в світову науку. У статті вперше до наукового обігу було залучено корпус документів особистого походження та діловодної документації відомства Міністерства народної освіти другої половини ХІХ - початку металурга та педагога у контексті сімейної історії роду Циглерів. Використання просопографічного методу дозволило виявити найближче оточення вченого, дослідити його наукові та дружньо-сімейні зв’язки, встановити вплив соціально-політичних катаклізмів початку ХХ ст. на особисте життя та подальшу наукову роботу. Залучення до дослідження значної кількості інформаційно довідкового матеріалу дозволила встановити не лише родинні зв’язки вченого, а й визначити причини його професійної мобільності, окреслити специфічні риси його характеру та основні траєкторії професіональної діяльності, становити неточності, які було зроблено окремими дослідниками при спробі описати сімейну історію Михайла Циглера. ХХ ст. Завдяки використанню методики генеалогічного дослідження, зазначені документи дозволили розглянути постать відомого вченого.
Пам'яті видатного металурга Володимира Тимофійовича Сладкоштєєва
(ФОП Просяннікова О. М., 2022) Журило, Дмитро Юрійович
Пам'яті ректора ХТІ, професора Дмитра Степановича Зернова
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2022) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович
Метою статті є необхідність висвітлити основні життєві віхи та творчий шлях, узагальнити пріоритетні наукові здобутки талановитого вченого та викладача, фундатора вищої технічної освіти в Україні та другого директора Харківського Технологічного інститута Імператора Олександра ІІІ, професора Дмитра Степановича Зернова у харківський період його життя та праці. Методи дослідження: загальнонаукові – аналіз та синтез, класифікація; історичні – проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний. Аналіз основних етапів професійної діяльності видатного ученого та педагога дав підстави стверджувати, що Дмитро Степанович Зернов був одним з фундаторів освіти, читав студентам курс опору матеріалів, декілька років був керівником Харківського технологічного інституту Імператора Олександра ІІІ. Завдяки його професійної діяльності у виші з’явилися нові навчальні предмети, насамперед, cільськогосподарськемашинобудування, органічна хімія, двигуни внутрішнього згоряння, електротехніка, машинобудування тощо. Перше знайомство Дмитра Зернова з ХТІ відбулося у вересні 1891 р., коли його було призначено на посаду ад’юнкт-професора ХТІ, але вже з травня 1892 р. – він став професором Московського технічного училища по кафедрі технічної механіки. До Харкова Дмитро Степанович повернувся 15 липня 1898 р., коли його було призначено на посаду директора ХТІ. Цю посаду він займав до 24 грудня 1902 р., коли Д. С. Зернова було призначено директором Санкт Петербурзького технологічного інституту. На цій посаді він став наступником Харлампія Сергійовича Головіна, колишнього професора ХТІ. Змінивши Віктора Львовича Кирпичова на посаді директора, Дмитро Степанович Зернов працював у дусі першого директора ХТІ: будувалися нові навчальні корпуси, збагачувалася бібліотека, запрацювала Інститутська електростанція, з’явилася їдальня для студентів. В цьому йому допомагали професори ХТІ, які на той час усі мали чин статського радника. Наприкінці 1901 р. в ХТІ вперше було прийнято на роботу на посаду писаря жінку, що було революційним кроком у скасування гендерної неоднорідності, та сприяло появі вищої освіти для жінок в Україні. Якщо на 1 січня 1899 р. в ХТІ навчалося 427 студентів, то в результаті кропіткої роботи педагогічного колективу під керуванням Дмитра Зернова, до 1 січня 1903 року в ХТІ стало навчатися 1025 студентів. Таким чином, незважаючи на відносну молодість, Дмитру Степановичу вдалося, опираючись на педагогічний колектив вишу, забезпечити його сталий розвиток та підготовку якісних фахівців, так необхідних країні. Голова комісії з прийому випускних іспитів ХТІ, колишній колега Д. С. Зернова по МВТУ, проф. М. Є. Жуковський у 1902 р. відзначив високу якість підготовки фахівців в Харківському технологічному інституті Імператора Олександра ІІІ. З 1898 р. по 1903 рік професор Д. С. Зернов був Головою Південно Російського товариства технологів і Головою постійної комісії з технічної освіти при Харківському навчальному окрузі. Професіональна діяльність Дмитра Степановича була пов’язана з низкою вишів: з ХТІ, де він виконував обов’язки ад’юнкт-професора, з Московським технічним училищем, де він виконував обов’язки професора, згодом, знову з ХТІ, де він працював на посаді директора вишу. Остання посада Дмитра Степановича – директор Санкт-Петербурзького технологічного інституту. 28 листопада 1922 р. професор Дмитро Степанович Зернов пішов з життя, залишивши по собі добру пам’ять.
Науково-педагогічна діяльність Петра Мухачова в 1887-1935 рр.
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2022) Журило, Дмитро Юрійович; Кабачек, Володимир Вікторович; Кириченко, Олександр Олегович
Метою статті є необхідність висвітлити основні життєві віхи та творчий шлях, узагальнити пріоритетні наукові здобутки талановитого інженера та викладача, одного з фундаторів технічної освіти в Україні та науково-дослідних установ в галузі металургії, Заслуженого професора П. М. Мухачова. Методи дослідження: загальнонаукові — аналіз та синтез, класифікація; історичні — проблемно -хронологічний, порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний. Аналіз основних етапів професійної діяльності видатного ученого та педагога дав підстави стверджувати, що він був одним з фундаторів освіти у галузі паровозобудування та металургії, декілька років був керівником Харківського технологічного інституту Імператора Олександра ІІІ, керував курсами Вогнестійкого будівництва. Його професійна діяльність призвела до появи у виші нових навчальних предметів, насамперед, паровозобудування, двигунів внутрішнього згоряння, електротехніки, тощо. Після Жовтневого перевороту вчений та педагог був вимушений покинути Харківський технологічний інститут. Його діяльність була пов’язана з викладанням, консультуванням підприємств. Вже в зрілому віці, Петро Матвійович кілька років очолював створений у Харкові Інститут металів. Йому вдалося забезпечити становлення та сталий розвиток першої науково дослідної установив галузі металознавства – Харківського інститут металів, згодом, Український науково-дослідний інститут металів (УкрНДІМет). П. М. Мухачову вдалося залучити до роботи в Інституті, як на постійну роботу, так і за сумісництвом, найбільш кваліфікованих вчених: хіміків, металургів, металознавців, економістів, гірничих інженерів, які проживали в місті Харкові.Під керівництвом Петра Матвійовича колективу Інституту вдалося визначити основні напрямки наукової діяльності і своє місце в технічному прогресі металургійної галузі. Співробітниками Інституту було виконано безліч оригінальних робіт у галузі ливарництва та металургії: дослідження агломераційних процесів, розробка нових марок чавуну і сталі, більш економічних профілів прокату, дослідження по витраті енергії на прокатних станах, виробництва транспортного металу, термічній обробці, металознавству, ливарній справі, організації виробництва і праці, техніці безпеки в чорній металургії, розробка більш досконалих методів контролю технологічних процесів і дослідження якості металу, розробка чистого заліза, антифрикційних чавунів, машин та технології безперервного лиття, тощо. Харківський науково-дослідний інститут металів з моменту відкриття в 1928 р. і по сьогоднішній день є одним з флагманів наукових досліджень світової металургії. В історично короткі терміни були досягнуті значні для світової історії досягнення, що дозволило вже через 10-12 років перетворити країну з відсталої в потужного виробника чорних металів. Під керівництвом Петра Матвійовича було закладено основи численних наукових шкіл, які через досить короткий час призвели до появи цілого сузір'я дослідників - новаторів. Результати їхніх робіт, які було запроваджено у виробництво, призвели до різкого збільшення кількості і якості виробленого металу. Автори робіт були згодом відзначені державними нагородами, Державними преміями СРСР та України, преміями Ради Міністрів СРСР.