Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки"

Постійне посилання колекціїhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/4372

Офіційний сайт кафедри http://web.kpi.kharkov.ua/ukin

Кафедра "Українознавство, культурологія та історія науки" створена в 2018 році на основі об’єднання кафедр: "Етика, естетика та історія культури" (від 1977), "Історія науки і техніки" (від 2004) і "Політична історія" (1920-ті рр.).

Кафедра входить до складу Навчально-наукового інституту соціально-гуманітарних технологій Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Основою концепції виховної роботи є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри працюють: 1 доктор історичних наук, 8 кандидатів історичних наук, 3 – філософських, 2 – технічних, 1 філологічних; 1 співробітник має звання професора, 13 – доцента.

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 10 з 93

Невгасиме світло науки: Георг Сімон Ом
(Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця", 2024) Гутник, Марина Валеріївна
Розвиток досліджень з історії науки через аматорські розвідки на початку 20 ст.: доробок астронома Миколи Барабашова
(ФОП Жукова Ірина Віталіївна, 2024) Гутник, Марина Валеріївна
Розглядається процес впровадження науково-технічних технологій, ідей та методів західноєвропейської науки і техніки у різні сфери суспільного життя мешканців Російської імперії, частиною якої на той час була Україна. Наголошується на значному відставанні проти досліджень у країнах Західної Європи та Америки. В той час, коли на Заході вже існували спеціальні кафедри з історії науки й техніки, в Російській імперії ця галузь науки була ще на ранніх стадіях формування, а значну частину наукових досліджень ініціювали окремі вчені, часто на власному ентузіазмі. Аналіз робіт тогочасних дослідників показав, що розвиток науки і техніки відбувався одночасно в різних країнах, але в Російській імперії цей процес часто був ініційований не централізовано, а на рівні окремих наукових осередків, зокрема, університетів, які стали центрами концентрації наукової думки в першій половині 19 ст. Характерною особливістю перших наукових товариств в Російській імперії була їх енциклопедичність і відсутність вузької спеціалізації. Наприклад, Вільне економічне товариство в Петербурзі та Філотехнічне товариство в Харкові включали в себе дослідників з різних галузей науки. Лише в другій половині 19 ст. починається процес спеціалізації наукових організацій та диференціації наукових дисциплін, що сприяло подальшому розвитку науки й техніки в Російській імперії. Зазначається, що окрім офіційних наукових установ, значний внесок у розвиток науки внесли аматорські дослідження. В цей час виникли наукові товариства, які об’єднували як професіоналів, так і серйозних аматорів, що намагалися задовольнити своє прагнення до наукової діяльності. Роль аматорських досліджень у розвитку науки особливо підкреслюють сучасні дослідники. Україна також має свої приклади успішних аматорів-науковців. Яскравим прикладом є Микола Павлович Барабашов, який на початку 20 ст. починав як аматор, але згодом став провідним астрономом. Його діяльність, як і діяльність інших аматорів, не лише сприяла розвитку науки, але й формувала наукову спільноту, яка мала великий вплив на подальший розвиток досліджень в Україні. Аматорські дослідження відігравали важливу роль у формуванні «великої» науки, оскільки багато наукових установ і досліджень виросли саме з ініціатив аматорів, які, незважаючи на відсутність професійної підготовки, часто робили важливі наукові відкриття. Це явище заслуговує на увагу в контексті історії науки й техніки, адже воно показує, як навіть у несприятливих умовах можна було досягати значних наукових успіхів.
Харків – Залізобетон. Внесок архітектора Олександра Гінзбурга у розбудову міста
(2024-01) Гутник, Марина Валеріївна
Розглянуто внесок інженера-архітектора, підприємця та викладача Олександра Марковича Гінзбурга у розбудову міста Харкова на початку ХХ ст. Представлено відомості про його освіту та родину, зокрема щодо навчання у Харкові та за кордоном. Представлено деяку інформацію, що розкриває характер майбутнього архітектора. Показано перші архітектурні спроби О. М. Гінзбурга, в тому числі участь у проєктуванні власного будинку із ліфтом. Всі його несучі конструкції були виконані у залізобетоні. Разом із тим, архітектор отримав дозвіл на організацію електричної станції для освітлення навколишніх будинків. Саме залізобетон стає надзвичайно популярним будівельним матеріалом як в Америці так і в Європі. О. М. Гінзбург відкриває власний бізнес – будівельну контору «Залізобетон». Представлено інформацію про рекламну кампанію у тогочасних газетах і розміщення рекламних вивісок. Аналізується попит на виконання робіт архітектором, спрямованість замовлень. Якщо на початковому етапі його діяльності це були виключно приватні будинки, то з часом – це замовлення на проєкти театрів, клубів, готелів та палаців. Показано, що архітектор залучався до благоустрою Харкова, він склав топографічний план міста. Наголошується, що ця робота стала останнім повним реєстром урбанонімів Харкова імперської доби. Націоналізація родинного будинку, тиф у Харкові, смерть сина – такими стали 1920-ті роки для О. М. Гінзбурга. Науковець спрямовує свою діяльність у напрямку викладання. У науковому плані – це період дослідження архітектурної симетрії, використання принципів кристалографії. Відображено роботу архітектора у період Другої світової війни. Виокремлено його діяльність у Грузії, Києві та згодом знову в Харкові. Виокремлено роботу О. М. Гінзбурга у єврейській громаді міста. Підсумовано творчий доробок науковця та його визнання у ХХІ ст.
Інноваційні підходи у викладанні навчальних дисциплін на початку ХХ ст. (на прикладі Харківського технологічного інституту)
(Громадська наукова організація "Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", 2024-08) Гутник, Марина Валеріївна
У статті досліджено впровадження інноваційних підходів у викладанні у вищій школі на початку ХХ ст. Висвітлено, що сучасні українські університети активно застосовують цифровізацію освіти, запроваджуючи онлайн-платформи для дистанційного навчання, створюючи електронні бібліотеки та використовуючи цифрові інструменти для інтерактивного викладання. Це дозволяє студентам мати доступ до навчальних матеріалів з будь-якого місця та в будь-який час. Проаналізовано історичний контекст формування системи вищої освіти в Україні на початку ХІХ ст., коли вступні іспити мали формальний характер, а система оцінювання не була регламентованою. У цей період професори мали значну свободу у викладанні, що впливало на навчальний процес та оцінювання студентів. Наведено приклади індивідуальних методів оцінки, що використовувалися в університетах того часу. Особлива увага приділена переходу від курсової до предметної системи навчання в Харківському технологічному інституті на початку ХХ ст. Запровадження предметної системи із іспитами за опанування конкретних предметів дозволило студентам мати гнучкий графік навчання, однак призвело до подовження терміну навчання. Такий підхід спирався на досвід Європейських країн. Разом із тим, результати наукових досліджень викладачів впроваджувалися у практику, таким чином відбувалося оновлення навчальних планів. Проаналізовано бюрократичний процес переходу на нову систему навчання та розглянуто вплив цього переходу на організацію навчального процесу. Представлено інформацію про роботу тогочасного ректора та провідних викладачів із впровадження нових для того часу підходів у викладанні та організації навчального процесу, а також наведено приклади найбільш знакових методик. Окрім суто адміністративної діяльності ректор проводив наукову та методичну роботу, що у підсумку оформилося у оригінальні методичні підходи. Підкреслено, що інноваційні підходи початку ХХ ст. включали насамперед внесок окремих особистостей, що прагнули змін у вищій освіті та вдосконалення методів подачі матеріалу студентам. Ці зміни стали фундаментом для сучасної системи вищої освіти, що продовжує розвиватися і адаптуватися до нових викликів.
Розвиток електрики в Україні: внесок професора М. А. Артем'єва в реалізацію практичних проєктів
(Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, 2023) Гутник, Марина Валеріївна; Тверитникова, Олена Євгенівна
Розглянуто внесок професора М. А. Артем’єва у розбудову досліджень у галузі електрики та впровадження його винаходів у практику. Подано маловідомі факти біографії вченого, зокрема щодо його родини. Уточнено дату народження науковця та зроблено аналіз біографічних публікацій, в яких виявлено значні розбіжності з біографічними даними, що їх надавав сам професор в автобіографіях. Закінчивши технічний заклад у Російській імперії, майбутній науковець відправився на подальше навчання до Німеччині. У Вищій технічній школі Берліну опановував нову для себе науку – електрику, під керівництвом відомого електротехніка Адольфа Слабі. За активної підтримки свого керівника Микола Артем’єв виконував розрахунки та здійснював проєкти на різні електротехнічні споруди. Подальшого практичного досвіду набував наелектротехнічному заводі Сіменса і Гальське у Санкт-Петербурзі, де завідував технічним бюро. Науковець був постійним учасником загальноросійських електротехнічних з’їздів. Провадив активну популяризаторську роботу з новітніх на той час досягнень та винаходів у галузі електротехніки. Визначено, що більшість електротехнічних підприємств на початку ХХ ст. знаходилися у володінні іноземного капіталу. До 90 % енергоринку імперії було «окуповано» німцями та бельгійцями. Науковці Російської імперії намагалися змінити цю ситуацію через численні клопотання до уряду. Саме М. Артем’єв був одним із членів комітету з розробки законопроєкту про організацію передачі електрики на значні відстані. Окрім роботи у з’їздах науковець часто представляв результати свої винаходів на шпальтах журналу «Електрика». Зокрема, у 1902 р. доволі детально наведено опис сконструйованого ним захисного костюму. Разом із тим показано педагогічну діяльність професора у Київському політехнічному інституті, у якому науковець викладав упродовж 11 років. Стверджується, що професор М. Артем’єв був організатором та Головою Південно-західного товариства електротехніків. Цю організацію було створено за аналогією з Асоціацією німецьких інженерів-електриків, членом якої також був науковець. Професор також брав активну участь у розбудові електротехнічної мережі у Києві, Харкові, Таганрозі, Петрограді та інших міст Російської імперії. Чималий пласт досліджень науковця стосувався упроваджень досягнень електрики у сільське господарство. Наведено дані щодо його діяльності з інтенсифікації життєдіяльності рослин. М. А. Артем’єв був розробником спеціальної лабораторії штучного клімату, а також запропонував проєкт створення спеціального електроізольованого поля для стимулювання росту насіння рослин.
Професор Костянтин Олексійович Зворикін – один із фундаторів науки з технології матеріалів
(Запорізький національний університет, 2019) Гутник, Марина Валеріївна
Розкрито основні напрями та результати діяльності одного із фундаторів науки з технології матеріалів – Костянтина Олексійовича Зворикіна. Встановлено, що наукові інтереси ученого були доволі різноманітними – дослідження з технології деревини та борошномельного виробництва, кораблебудування, опору металів. Випускник Санкт-Петербурзького технологічного інституту пов’язав своє наукове життя з Харківським практич ним технологічним інститутом, де став першим професором механічної технології та Київським політехнічним інститутом, де став першим деканом механічного відділення та згодом і директором.
Кількість та етнічний склад населення Полтавської округи (за матеріалами перепису населення 1926 р.)
(Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського", 2022) Скляр, Володимир Миколайович; Гутник, Марина Валеріївна; Тверитникова, Олена Євгенівна
Статистичні матеріали переписів населення важливі для дослідження етнічних процесів в Україні. Публікація результатів перепису населення 1926 р. виявилася найповнішою, порівняно з усіма іншими радянськими переписами. Аналіз статистичних матеріалів перепису населення дає змогу визначити етнічний склад населення Полтавщини напередодні демографічної катастрофи 1930-х рр. На основі опрацювання статистичних матеріалів перепису населення 1926 р. підготовлено дві авторські таблиці щодо етнічного складу населення Полтавської округи загалом, її міського та сільського населення, міст окружного та районного підпорядкування, селищ міського типу, а також усіх 24 районів. Нині ці терени входять до складу Полтавської обл., а також частково до Харківської та Сумської обл.
Діяльність К. Г. Шиндлера у становленні агрономічних досліджень у Київському політехнічному інституті
(ТОВ "Твори", 2020) Гутник, Марина Валеріївна
Історія науки й техніки
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2024-02) Гутник, Марина Валеріївна
У сучасному світі наука та техніка відіграють визначальну роль. Умови глобалізації та інтеграції призводять до потреби переосмислення методів і підходів у викладанні природничих, технічних і гуманітарних наук. В історії освіти найбільш значущим завданням стає відродження історичних подій та досягнень, надаючи їм глибокого сенсу та відчуття живої спадщини. Сучасна політехнічна освіта має на меті не тільки сформувати певний набір знань, навичок і забезпечити фахівця у вузький предметно-практичний галузі, але й сприяти формуванню високорозвиненої, гармонійної особистості. У напрямку міждисциплінарного синтезу та інтеграції, які набувають актуальності у сучасній науці, важливо закласти підвалини цілісного наукового світогляду студента, завдяки яким можна здолати розрив між соціогуманітарними, природничими та технічними дисциплінами. Курс історії науки й техніки покликаний дати цілісну картину пізнавальної діяльності, теоретичних здобутків і практичних втілень в історії розвитку людської культури і цивілізації. У межах курсу розглядаються основні етапи наукових уявлень із найдавніших часів до сучасності. Наявні дослідження у галузі природознавства мають широкий контекст і нерозривно пов'язані з гуманітарною проблематикою. Знання, набуті студентами, впливають на виховання спеціалістів вищої кваліфікації, на формування духовно багатих особистостей, на розуміння ними природи інтелектуальної діяльності та розвивають їхнє критичне мислення. Також, важливо врахувати роль хімічних технологій у сучасному світі. Харчові технології відносяться до прадавніх технологій. Перші люди розвивали методи приготування їжі, що включали обробку їжі на відкритому вогні, живлення рослинами, ягодами, м’ясом та рибою. У Середньовіччі харчі стали важливою частиною культури та суспільства. Тут виникли перші рецепти та методи консервації їжі, включаючи соління, копчення та використання спецій. З періоду великих географічних відкриттів та контакту із новими культурами прийшли нові продукти та страви, що вплинули на харчування у різних регіонах світу. Впровадження технологій, таких як консервація, заморожування, пастеризація та інші, змінило способи обробки та зберігання їжі. Треба зазначити, що біотехнологічні процеси здавна використовуються у виробництві їжі, виготовленні кисломолочних продуктів, виноробстві та інших галузях. Проте, з середині 19 ст. Луї Пастер своїми дослідженнями підкріпив ці традиційні процеси науковими обґрунтуваннями, встановивши зв’язок між процесами бродіння та діяльністю мікроорганізмів, тим самим надав біотехнології наукову основу. У 1940–1950-ті рр. був досягнутий значний прорив з біосинтезом пеніцилінів шляхом ферментації, що відзначилось початком ери антибіотиків. Цей досягнутий прогрес стимулював розвиток мікробіологічного синтезу та створення мікробіологічної промисловості. У 1960–1970-ті рр. почався активний розвиток клітинної інженерії, що відкрив широкі можливості для операцій з клітинами та генами, сприяючи створенню нових видів клітин і мікроорганізмів для виробництва корисних речовин. У сучасному світі харчові технології це використання біотехнології для покращення врожаю, генетично модифікованих організмів, виробництво штучних добавок та підсилювачів смаку, а також суворий контроль якості та безпеки харчових продуктів. Треба додати, що історія розвитку хімічних технологій, таких як переробка нафти і газу, а також виробництво та переробка твердого палива, є важливою частиною науково-технічного прогресу. Періоди нагромадження та інтенсивного використання кам’яновугільних видів не мають собі рівних за тривалістю порівняно з існуванням людства. Кам’яновугільні родовища, що формувалися мільйони років, можуть бути оцінені на десятки, а навіть сотні мільйонів років. Активне використання кам’яновугільних ресурсів розпочалося менше ніж 270 років тому. Історія світової нафтовидобувної промисловості обмежується всього лише близько 150 років, а газової промисловості – менше 100 років. Ці технології здебільшого здобули надзвичайного значення у ХХ ст. й продовжують посідати чільне місце і надалі. Вони сприяють виробництву пального, що є важливим для енергетики та інших галузей промисловості. Розвиток цих технологій важливий для забезпечення сучасного суспільства енергією та хімічними продуктами, і вивчення їхньої історії сприяє розумінню сучасних економічних та технологічних викликів.
Конспект лекцій з навчальної дисципліни "Історії та культура України"
(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2024-02) Гутник, Марина Валеріївна; Дворкін, Ігор Володимирович; Демочко, Ганна Леонідівна; Красіков, Михайло Михайлович; Маліков, Василь Володимирович; Міщенко, Марина Миколаївна; Мотенко, Ярослав Володимирович; Робак, Ігор Юрійович; Телуха, Світлана Степанівна; Фрадкіна, Наталя Володимирівна; Шишкіна, Євгенія Костянтинівна
Навчальна дисципліна «Історія та культура України» визначається як комплексне вивчення двох ключових гуманітарних наук – історії та культурології. Цей курс не лише розглядає події, що визначали розвиток українського суспільства протягом різних етапів його історії, але також аналізує вплив цих подій на формування та розвиток української культури. Однією з ключових особливостей цього курсу є міждисциплінарний підхід, який сполучає методологічні підходи історії та культурології для глибокого розуміння динаміки культурного та історичного розвитку України. Вивчення матеріалів курсу відбувається на основі хронологічного поділу, який враховує не лише внутрішні етапи розвитку країни, але й взаємозв’язок з загальноєвропейською історією та культурою. Зміст курсу «Історія та культура України» включає в себе розгляд подій від найдавніших часів до сучасності, охоплюючи періоди розквіту та стрімкого розвитку, а також труднощі й випробування, з якими стикнулася українська нація. Важливою складовою курсу є аналіз ключових історичних подій та їхній вплив на розвиток культури, що сприяє розумінню взаємозв’язку історії та культури як взаємозалежних аспектів. Метою курсу є формування комплексного уявлення про еволюцію українського суспільства та його культурних традицій, розкриття основних тенденцій історії та культури України в контексті світового розвитку. Такий підхід дозволяє студентам розуміти не лише фактичні події, але й глибше аналізувати їх в контексті культурного сенсу та ідентичності. Основна мета курсу «Історія та культура України» – подвійна: по-перше, викликати у студентів-першокурсників стале зацікавлення українською історією та культурою, спроможне і після завершення курсу надихати їх поглиблювати свої знання у цій царині, та, по-друге, надати їм початкові навики осмислення історичних і культурних явищ і процесів, які б сприяли оптимізації подальшого самостійного опанування ними різних дисциплін що викладаються у НТУ «ХПІ».