Кафедри
Постійне посилання на розділhttps://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/35393
Переглянути
1 результатів
Результати пошуку
Документ Дослідження зв'язку поліморфізмів генів системи цитохрому P450 та перебігу резистентних епілепсій у дітей (клініко-фармакогенетичне співставлення)(ФОП Румянцева А. В., 2020) Танцура, Людмила Миколаївна; Пилипець, Олена Юріївна; Танцура, Євген Олександрович; Третьяков, Дмитро ВолодимировичБуло проведено дослідження частоти поліморфізмів генів системи цитохромів Р450 CYP2C9, CYP2C19, CYP3A4 у дітей з резистентними формами епілепсій та клініко–фармакогенетичні співставлення. Комплексно обстежено 116 дітей з істинно резистентними епілепсіями віком від 11 місяців до 18 років (хлопчиків – 67, дівчаток – 49). Тривалістьзахворювання на епілепсію у дітей коливалася від 7 місяців до 17 років, вік дебюту епілепсії – від кількох днів від народження до 13 років. Нами досліджувалося носійство наступних але лей: CYP2C9*1, CYP2C9*2, CYP2C9*3, CYP2C19*1, CYP2C19*2, CYP2C19*3, CYP3A4*1, CYP3A4*1B. Наявність генних поліморфізмів встановлено у 75 дітей (64,65%), при цьому ізольовані поліморфізми CYP3A4 – у 5 дітей (4,31%), CYP2C9 – у 17 дітей (14,65%), CYP2C19 – у 39 дітей – 33,62% загальної групи. В 14 випадках (12,06%) було встановлено поєднання кількох генних поліморфізмів у однієї дитини. У процесі спостереження зафіксовано феномен «немотивованої» втрати контролю нападів (без впливу будь–яких провокуючих чинників). Представлено клінічні приклади, що ілюструють цей феномен. Проведено співставлення за низкою клінічних та параклінічних показників між групою дітей з встановленими генними мутаціями та без них. Сформовані групи не відрізнялися за такими показниками як вік, гендерний склад, частота і типи нападів, взагалі за більшістю показників достовірних відмінностей виявлено не було. Однак, досто вірно частіше (р<0,05) в групі пацієнтів з виявленими поліморфізмами генів, порівняно з групою безгенних мутацій, спостерігалися сторонні ефекти терапії, при чому це стосується саме таких показників як тяжкі сторонні ефекти і агравація нападів, випадків, коли йшлося не тільки про скасування антиепілептичних препаратів, що викликав небажану сторонню реакцію, а й про надання пацієнтам допомоги в умовах стаціонару. Феномен «немотивованої» втрати контролю нападів у пацієнтів з встановленими генними мутаціями також спостерігався частіше (р<0,05). Різниця між групами за частотою нетяжких сторонніх ефектів виявилася недостовірною (р>0,05). Визначені відмінності є аргументом на користь ролі досліджуваних генних поліморфізмів в метаболізмі антиепілептичних препаратів, яка клінічно реалізується (через нестабільність, коливання концентрацій антиепілептичних препаратів) у вигляді сторонніх ефектів, насамперед, тяжких, і втрати контролю нападів, не пов’язаної з зовнішніми чинниками. Показано, що пацієнтам з епілепсіями за наявності поліморфізмів генів системи цитохрому Р450 необхідно проводити: більш часті, порівняно з дітьми з відсутністю поліморфізмів, клінічні огляди та електроенцефалографічний контроль; детальне опитування пацієнтів та їх батьків і родичів щодоповторення нападів та/або «нових» видів епілептичних пароксизмів; обов’язкову корекцію антиепілепти чної терапії за умови виявлення негативної динаміки електроенцефалографічних показників (особливо – появи типових епілептичних патернів у пацієнтів з попередньо досягнутою нормалізацією електроен цефалографічної картини) навіть за відсутності клініки будь–яких пароксизмальних розладів.